Як виховати дорослого - 10 порад батькам

1. Дайте дітям час на вільну гру – без вас!

Розплановане по хвилинах дитинство не залишає ні часу, ні можливостей для по-справжньому вільної гри. А вільна гра – надзвичайно важливий елемент розвитку дитини! Вільна гра формує компетентність, вибудовує здатність давати собі раду, зміцнює внутрішнє Я тощо. Дозвольте дитині вирішувати у що їй гратись, створіть культуру гри на свіжому повітрі… Зрештою, показуйте приклад! Якщо ваша дитина бачить, як ви сидите з приятелями на ґанку за чашкою кави та регочете, ви демонструєте, що радісне життя – це також і відпочинок. Головне - не втручайтесь, дайте їм свободу. Викладач Бостонського коледжу Пітер Ґрей доводить необхідність вільної гри для здорового психологічного розвитку дитини. Для цього діти повинні вільно обирати діяльність та самостійно керувати нею. Якщо ви не впевнені, що саме вважати грою, дослухайтесь до Ґрея: «Якщо є дорослий, який роздає вказівки, це вже не гра».

2. Не робіть для дітей те, що вони вже можуть або майже можуть зробити самі!

Є базовий набір життєвих навичок, які діти мусять опанувати на різних етапах дорослішання. Наприклад: 3 роки – чистити зуби; 5 років – годувати хатніх тварин; 7 років – самостійно купатись; 9 років – рахувати гроші й давати решту; 13 років – користуватись пральною машиною; 18 років – прочитати та зрозуміти інструкцію до ліків.

Часто, батьки роблять забагато для своїх дітей і цим їм шкодять. Ми допомагаємо прокидатись їм вранці, стежимо за чистотою речей, готуємо їжу, підганяємо, нагадуємо, підносимо… Все з найкращими намірами – адже у «бідолашних» дітей стільки домашніх завдань і позашкільних заходів. Та коли вони виростуть, їм бракуватиме пунктуальності, відповідальності, вміння самоорганізуватися, їм бракуватиме елементарних життєвих навичок. Стратегія для формування навичок у своїх дітей наступна:

Спочатку ми робимо щось ДЛЯ дитини -> Потім ми робимо щось РАЗОМ з дитиною -> Далі ми НАГЛЯДАЄМО, коли дитина щось робить сама -> Зрештою дитина САМА це робить.

Гіперопікою ми затримуємо перехід дітей від одного етапу до іншого і можемо ніколи не дати їм дістатися останнього. А реальний світ вимагатиме від наших дітей переходу на четвертий етап.

3. Дозвольте дитині бути недосконалою.

Відмовтесь від ідеалу досконалості й дозвольте дітям помилятись. Спробувати, помилитись, а потім зробити краще – це єдиний спосіб дитині зрозуміти, як це правильно робити самому. Перфекціонізм – ворог дорослішання. Вас дратує, що ваша дитина невірно кладе посуд в посудомийку, не так охайно складає речі в шафі? Не перероблюйте за неї нічого і не здіймайте галасу. Просто наступного разу зробіть це разом і покажіть, чому краще робити це чи це інакше (посуд не вимився, одяг зім’ятий). Перфекціонізм занадто тісно пов’язаний з ненавистю до себе. Уникайте його самі і не нав’язуйте його дитині.

4. Навчіть дітей критично мислити.

Самостійно знаходити рішення є абсолютно необхідною рисою фахівця XXI століття. Вдома, ми батьки, мусимо навчати наших дітей мислити, замість того, щоб механічно проводити їх крізь процеси здобуття інформації. Цього можна досягнути, правильно розмовляючи про те, що вони вивчають, відчувають і вирішують. Якщо ми хочемо, щоб діти навчились думати власною головою, ми повинні спонукати їх до діалогу. Не давати готові відповіді, не говорити про те, що нам відомо, не розв'язувати проблеми замість дітей. Користуйтесь методом послідовного розпитування – під час розмови задавайте «відкриті» запитання (відповідь на які НЕ «так» чи «ні») і декілька разів підряд запитайте «Чому?».

НЕВДАЛИЙ діалог з учнем молодших класів:

-Як справи у школі?

-Нормально?

-Що було цікавого?

-Нічого. Я забув записати домашку.

-От так завжди/нічого страшного/зараз напишу в вайбері батькам запитаю.

ВДАЛИЙ діалог з учнем молодших класів:

-Як справи у школі?

-Нормально?

-Що було цікавого?

-Нічого. Я забув записати домашку.

-І що плануєш робити?

-Нічого.

-Як виконаєш домашку?

-Не буду робити. Хоча і двійку не хочу...

-Не дуже відповідально було б. Можливо є рішення?

-Ну…може напишу однокласниці запитаю.

-Так, непогана ідея. 

5. Заохочуйте дітей формувати власну думку.

Обговорюйте з дитиною події навколишнього світу, новини, переглянутий фільм чи прочитану книгу тощо. Питайте її думку, обговоріть тему, де ваші думки можуть не сходитись і нехай ваша дитина відстоює свою позицію і надає аргументами. Цінуйте її думку. Пам’ятайте – ви «зрощуєте» дорослу людину, яка має право на свою думку, почуття, погляди та переконання. Знайдіть час для спільної вечері й розмовляйте, розмовляйте, розмовляйте. Дослідження показують, що спільні сімейні вечори допомагають дітям відчути свою важливість для батьків, і тому позитивно впливають на її психічне здоров’я. А розмова про актуальні події підвищує рівень критичного мислення і пробуджує спрагу до знань.

6. Давайте дітям виконувати хатні обов’язки – це формує їх майбутню професійну етику.

«У дитини, яка виконує обов’язки, більше шансів досягнути життєвих успіхів», – вважає докторка Мерилінн Россман, заслужена професорка університету Міннесоти й фахівчиня з питань домашньої освіти. Россман визначає «успіх» як відмову від наркотиків, міцні взаємини, повну освіту і кар’єрне зростання. Дослідження іпоказують, що «найуспішніші» діти почали виконувати домашні обов’язки у 3-4 роки, а діти, які нічого не робили до підліткового віку, порівняно з першою групою були менш успішними. Едвард Гелловел, психіатр, автор і колишній викладач Гарварду, каже, що хатні обов’язки формують у дитини сприйняття «можу зробити – хочу зробити», яке спонукає до праці та дає віру у власні сили.

Хазяйнуючи, діти навчаються:

• відповідати за свій внесок в командну працю;
• самостійно виконувати завдання;
• дотримуватись термінів і підтримувати рівень якості;
• розв’язувати проблеми,
• брати ініціативу тощо.

 Іншими словами, хатні обов’язки формують навички професійної етики, що так високо цінується у суспільстві та у фаховому середовищі.

 7. Дайте їм змогу знайти власну стежку.

Забудьте про власне визначення успішної кар’єри, про те, чим вам хотілось би похвалитись перед іншими, і про те, на що ви завжди сподівались для своєї дитини. Життя вашої дитини – не ваше життя. Професор та завідувач Стенфордського центру досліджень підліткового віку Вільям Деймон дослідив, що для щастя та задоволення життям людині конче необхідно усвідомлювати своє призначення. Чимало ж молодих людей обирають свою стежку під тиском батьків, а не з особистих переконань. Це призводить до збентеження, образ та відсутності щастя. Дозвольте дитині бути тим, ким вона хоче. Батьки повинні тішитися з того, ким Є їхні діти та що вони МОЖУТЬ, замість того, щоб акцентувати увагу на тому, ким вони НЕ Є і чого їм БРАКУЄ. Давайте можливості, а не забирайте їх.

8. Дослухайтесь до своїх дітей.

Американська асоціація психологів дійшла висновку, що розмови та вміння вислухати одне одного – ключ до теплих взаємин між батьками та дітьми, надто коли йдеться про підлітків. Знаходьте час на розмову для кожного зі своїх дітей окремо. Відкладіть всі справи, встановіть зоровий контакт. Слухайте не перебиваючи. Вислухайте всю історію, контролюючи свої емоції, а потім коментуйте. В амбіційних і конкурентних спільнотах ніхто не дослухається до порад сповільнитися, а в постійній метушні ми не прислухаємося до того, що кажуть нам наші діти.

9. Дозвольте вашим дітям переживати негаразди.

Інколи на шляху у дітей виникають різні прикрощі, і ми жодним чином не робимо їм добре, коли підскакуємо і беремо удар на себе (за винятком, коли йдеться про здоров’я чи життя). Психолог Майкл Андерсон та педіатр Тім Йогансон у своїй книзі пишуть, що батьки переймаються безпекою своїх дітей, але зовсім не готують їх до майбутнього. На їх думку, дитина має бути готова виходити зі складних ситуації, що і є підготовкою до самостійного життя. Автори наводять перелік ситуацій, в яких, вони вважають, повинна побувати дитина для її ж розвитку:

-         Друг не запросив на День народження

-         Смерть домашньої тварини

-         Старанно написаний твір – проте низька оцінка

-         Пропущена зустріч з другом, бо треба допомогти бабусі

-         Останнє місце у чомусь

-         Немає вільних місць у таборі

Погане стається. Навіть коли ми все робимо як слід. І ви повинні дати зрозуміти це дітям вже зараз, щоб вони могли справлятися з більш серйозними прикрощами у майбутньому.

10. Почніть більше дбати про себе.

«Найбільший психологічний тягар, що лягає на плечі дітей, - це непрожите життя їхніх батьків», – Карл Юнг, видатний психіатр XX ст.

Зосередившись на думках і вчинках своїх дітей, підтримуючи їх у навчанні та позашкільній роботі та сприяючи їхнім досягненням, ми залишаємо мало простору для себе, дорослих. Батьки потерпають від депресії вдвічі більше за бездітних. Якщо ми й не належимо до депресивних або надмірно знервованих батьків, все одно є ймовірність, що ми певним чином живемо життям своїх дітей, а не своїм власним. А це шкодить і нам, і дітям.

Дослідження свідчать, що діти сприймають батьків, як взірець для наслідування. Вони приглядаються до нас пильніше, ніж до решти дорослих. Чи можемо ми пишатись тим, що вони бачать?

Щоб стати прикладом для дітей, ми повинні насамперед думати про себе.

• Знайдіть свою пристрасть та життєве призначення і торуйте власний шлях.
• Вчиться казати «ні». Погляньте на своє життя і визначте, чи є у ньому рівновага між обов’язками, роботою, волонтерством, графіком дитини та вашим вільним часом. Інколи потрібно сказати «ні» та пояснити, що ви не можете зробити чогось на даному етапі.
• Зробіть пріоритетом власне здоров’я та добробут.
• Знайдіть час на важливі для вас стосунки. В першу чергу – з чоловіком! А також з друзями та рідними.

Ми здатні на більше і більше можемо допомогти іншим, дбаючи про себе.

Джулі Літкотт-Гаймс

«Як виховати дорослого»

Підготовлено ц. Філадельфія

2019 р.