ЧЕПЕЛІ #БЕЗКЛІШЕ

 «…я і тонув - тільки чудом врятувався, потім на велосипеді потрапив під машину і довго летів разом з велосипедом. Одного разу зіслизнув з перону на рейси, коли поїзд саме прибував до Київського вокзалу….в армії тільки випадково не відправили до Афганістану...  А скільки було ситуацій на дорозі, які могли би бути останніми».

Раніше Гріша думав, що йому просто щастило, але зараз він чітко усвідомлює, що це Бог кожного разу зберігав його, бо тоді він ще не досягнув пункту призначення – батьківських обіймів Бога.

ЛЮБОВ ДОВГОТЕРПИТЬ

Про свою зустріч з дружиною Людмилою Гріша каже: «Наше знайомство не випадкове, воно наблизило мене до Бога, бо моя дорога до Нього пройшла саме через ту зустріч.»

В 1995 році одного з цуценят своєї вівчарки Гріша подарував товаришу, а той якраз і виявився родичем Люди, з яким вони жили на одному подвір'ї. Потім Гріша прийшов в гості до товариша, де і зустрів Люду. Почали спілкуватися, дресирувати собаку, кататися на велосипедах. Через кілька місяців відсвяткували  ювілей Люди (25 років), Гріші тоді було 29, а незабаром вже і почалося їхнє подружнє життя.

«У мого батька непростий характер, він ніколи не припускав, що, навіть теоретично, може помилятися, звичайно, що з таким характером, конфлікти з батьком були неминучими. Я ж намагався уникнути таких помилок і можна сказати, що у нас з Людою не було серйозних конфліктів, так прості суперечки, які ми вирішували досить швидко. »

То були важкі 90-і роки, дорога виживання. Гріші довелося працювати всюди, де можна було знайти роботу: заводи, базар, охорона ...  добре, що у батьків був город і господарство, що допомагало вижити в скрутні часи. Звичайно, що Люда і Гріша хотіли жити окремо, бо це природньо і правильно, але на той час це було просто неможливим, і довгий час їм доводилося жити з батьками, а це додавало неабиякого стресу до їхнього сімейного життя.

Держава, в якій народилися і виросли, розвалилася, нова ще не збудувалася, навкруги бідність і розруха, безвихідь від того, що мало що можеш змінити власними зусиллями і до того ж постійна важка праця. Гріша відверто каже: «Нашою проблемою в сім' ї були не суперечки або непорозуміння,  головною проблемою стало те, що я пив.»

Гріша разом з іншими колегами пив у п’ятницю ввечері, допивав в суботу так, що просто вже «відпочивав» в неділю, аби в понеділок знову піти на роботу. Він каже, що не вважав себе поганим, просто був як і всі. Але як сам згадує, що: «Чи мене поб'ють, чи сам із кимось поб'юся, як-то кажуть «редко, но метко».  Потім приходило каяття, але все швидко забувалося і починалося з самого початку.» Звичайно, що все це не сприяло щасливому сімейному життю, бо на нього просто не вистачало часу або сил в тверезому стані. Але  завдяки терпінню і любові Люди цей шлюб тримався, і згодом ми дізнаємось що не дарма.

ЛЮБОВ МИЛОСЕРДСТВУЄ

Невдовзі, у подружжя Чепелів з'явилися нові сусіди - Ріта і Петро Васильович* Федорчуки, які були християнами. Люда почала дружити із Рітою, тим більше, що їхні дівчатка були схожого віку. Ріта розповідала сусідам про Бога, а потім запросила їх на зустрічі, де вони молилися і разом читали Біблію. Згодом, її чоловік, Петро Васильович, почав готувати цю групу людей до водного хрещення, вони разом  їздили на служіння до церкви.

*Петро Васильович Федорчук разом із дружиною Рітою заснували помісну церкву Філадельфія в Ірпені, де Петро Васильович був пастором, доки Небесний Отець не завбрав його до себе в 2011 році.

Гріша згадує той час: «Я не забороняв дружині ходити, але сам ходити не хотів. Коли вона з донькою йшла, то думав: «Якщо так от лишаєте мене самого, то піду хоть пива нап’юся.» Але згодом почав помічати, що наше життя почало покращуватися, я продовжував пити, але змінювалися навколишні обставини, ми змогли жити окремо від батьків, покращення були і в інших сферах життя. Одного разу я познайомився з Петром Васильовичем і ця зустріч мене глибоко вразила. »

Важливість тієї зустрічі пов'язана з дитинством Григорія. В житті кожної дитини є якась дуже важлива доросла людина, яка змогла на тебе вплинути найбільше. Для Григорія це був його дядько, в дитинстві Грішу часто відправляли до нього на канікули і хлопець дуже любив там бути. Дядько Григорія, Корчемний Василь Григорович**, був прекрасною людиною, і до того ж заслуженим діячем України у сфері екології. Він дуже любив свою справу – вирощувати і досліджувати рослини, зберігати природу, бо вона робить наше життя красивішим. Дітей завжди заворожує і приваблює таке захоплення дорослих своєю справою.

** (В 1972 році з ініціативи та під керівництвом Корчемного Василя Григоровича на площі 14 га розпочато роботи зі створення Хоростківського дендрологічного парку — зеленого музею екзотичної і місцевої флори Поділля просто неба , в якому зібрано велику колекцію видів, різновидів і форм дерев, чагарників з усіх країн і континентів світу. Створюючи хоростківський шедевр садово-парокового мистецтва, Корчемний одночасно створював колекцію цікавих тропічних і субтропічних рослин для закритого ґрунту, так званого зимового саду. Майже за десять років він зібрав 375 видів і форм субтропічних і тропічних культур, а також залишив по собі літературний доробок.)

Як Людмила, так і Григорій, говорячи про Петра Васильовича, перш за все згадують, що він був надзвичайно доброю і чуйною людиною, вчив їх як добрий батько: тихо і ненав’язливо. Дуже терпляче і спокійно розповідав, як жити з Богом і збудовувати в Ньому своє життя.

Ця схожість в двох важливих постатях не давала Григорію спокою. Він, навіть, декілька разів навмисне пив, а потім приходив на зустрічі до Петра Васильовича, щоб спробувати «вижене чи не вижене», кожного разу дивувало, що не виганяв. Але коли Петро Васильович почав називати його «Грицю», то серце йокнуло, бо так називав його тільки дядько...

Дві різні людини: один – дядько, який вчив захоплюватися здатністю малесенької насінини до життя, вчив терпляче плекати рослинку і бачити її красу, інший - пастор, знав, що для того, щоб насінинка Божого слова проросла в житті людини, потрібно дати їй багато тепла і доброти, він бачив життя як дане Богом,  священне, яке потрібно зберігати терпінням, аби Бог зміг виплекати в цій людині синівське серце, готове до Його батьківських обіймів.

Тим часом проблема з випивкою погіршувалася, «то напився так, що пограбували  зимою, зняли весь верхній одяг і чудом залишився живий, то і сам ледве не замерз на вулиці зимою, вчасно встигли врятувати.» Тоді Гріша відчув сильну внутрішню боротьбу, почав серйозно замислюватися над своїм життям і над тим, наскільки довго він зможе зберегти сім'ю. Весь цей час Людмила молилася за свого чоловіка, хоча іноді вірити було дуже важко.

Коли Людмила приймала водне хрещення, на це свято Григорій вже поїхав із нею, а згодом в 2007 влітку і сам вирішив пообіцяти Богу служити «чистим і добрим сумлінням». Як сам згадує: «Пити не тягнуло, з курінням ще боровся місяць чи півтора. На роботі дуже довго не могли повірити, що перестав пити. «Як це може бути, що наш Гріша більше не п’є?»»

Оточення Григорія не змінилося, ті самі хлопці: з тими самими інтересами, словами і розмовами, але головне, що Гріша вже був іншим. Його оточення не стало світлим, але він сам вже мав в собі «світло», яке почало освітлювати все навкруги. Згодом він їм сказав: «Я вас, хлопці, поважаю, можу випити з вами кави чи чаю, але ці розмові що у вас після декілька чарок горілки мені більше не цікаві.»

Гріша водій величезного сміттєвоза, це постійний ризик, як Бог не забрав Григорія зі старого оточення, а дав йому сили змінювати його, так Бог і не забрав ризик, але дав йому довіру Богу і розуміння того, що наше життя повністю залежить від Нього, бо ми надзвичайно субтильні. Як каже професійний водій  Гріша: «швидкості у 20 км/г достатньо, щоб покалічити людину». Кожен свій день подружжя починає з молитви, це не просто правило чи ритуал, це подяка Богу за продовження Його милості і доброти.

Потім Гріша ще молиться перед самим виїздом в присутності бригади вантажників, деякі вже починають і собі повторювати молитви. «Вся надія в кожному новому дні тільки на Бога, бо без Божої підтримки ти залишаєшся один на один з жорстокою реальністю і постійним ризиком.»

В своїй маленькій команді (екіпаж сміттєвоза складається з водія та двох вантажників) не дозволяє пити і лаятись: горілка викидається і виливається, а якщо встиг напитись, то Гріша притягне до керівництва, адже возити п'яного вантажника не тільки неефективно для роботи, але ще і небезпечно. Нещодавно купив відеореєстратора, почав роздумувати про свій відеоблог: «Важке життя циган на звалищі», «Обіди екіпажу сміттєвоза в лісі» або «Просвітлення вантажників»...

Гріша з Людою вдячні Богу за Його реальну допомогу і підтримку: «У нас немає розкоші, але ми задоволені тим, що у нас є, можна сказати, що живемо у достатку, тому що Бога достатньо.»

ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПЕРЕСТАЄ

Як і в подружньому житті, справжнє кохання перевіряється випробуваннями, так і в християнському житті, найбільша Божа милість і любов теж проявляється в труднощах і випробуваннях.

2014 року 11 червня Люда потрапила під машину, переходила на пішохідному переході, але водій просто її не помітив, удар був не таким сильним, але зламався хребець. Поки доїхали до лікарні, здійнявся такий нестерпний біль, що стало зрозуміло – це щось серйозне. Люду поклали в обласну лікарню і назначили операцію на хребті на 13 червня, а 12 червня Гріша з донькою і пастором церкви поверталися ввечері додому і знову аварія – фура не помітила їхнього «жигуля» і зачепила його так, що той почав крутитися як дзига, але всі, слава Богу, залишилися живими і без будь-яких  травм.

В лікарні всі ліжка були зайняті, але дружині потрібен був постійний догляд після операції, тому всі 12 ночей Гріша проспав під ліжком, випросив матраца, поклав під ліжко Люди- так і спав, дружині теж було зручно руку опустила, Гріша вже і знає, що потрібна допомога.

А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов!

Бог приводить до себе кожного по-різному, працює особливим чином в житті кожного подружжя. Іноді Бог допомагає відновити почуття, глибоко відновлює відносини, які було понівечено егоїзмом, а деколи врятовує саму людину, щоб вся сім'я могла жити прекрасним повним життям. Зараз подружжя любить відпочивати та обговорювати плани на майбутнє. У Гріші багато захоплень: він цікавиться фізикою і електронікою, любить щось майструвати руками. Вони з Людою радіють, що Божа милість не тільки змінила їхнє подружнє життя, але дала фундамент і правильне розуміння сім' ї для їхньої доньки. Вони в свій час просто почали жити разом, а побралися вже після того, як народилася дитина, бо не відчували потреби брати офіційний шлюб, для них це було просто «полюбили один одного, та й живемо собі», тепер вони радіють з того, що їхня дочка з майбутнім чоловіком розглядають свій шлюб, як священний задум Самого Бога, де визначальними є принципи та засади Божого Царства.

Історія цього подружжя нагадує мені слова пророка Ісаї: «Звеселиться пустиня та пуща, і радітиме степ, і зацвіте, мов троянда, розцвітаючи, буде цвісти та радіти ... і побачать славу Господа, велич нашого Бога! (Ісая35:1,2) Ці слова дають нам надію на те, що Бог знає, як перетворити пустелю на квітучий сад, Він зберігає нас і дає нам шанс, Він посилає в наше життя людей, які сіють в наші серця насінини світла, а потім дає дощ, що пророщує їх у свій час.

Олена Товянська