Пасхальні роздуми
Пасха цього року у мене дуже сильно асоціюється з цією картиною: "Мертвий Христос, якого підтримують два ангели." Джованні Беллині, 15 ст
Христос мертвий, тиша і німота смерті та темряви. Його мертве тіло дбайливо підтримують два ангели. Один з них дивиться наверх, наче поглядом звертається до Бога, що зверху, інший дивиться на Бога, який водночас є поряд, бо Він всюди. В очах ангелів одне й те саме питання: «Боже, чи Ти бачиш це? Чи Ти бачиш, що Він мертвий? Невже це все було того варте?»
Ця картина так нагадує мені фото, які ми бачили з ексгумації в Бучі (звичайно не тільки Бучі)
Закатовані сім’ї, розстріляні машини з дітьми, зґвалтовані жінки… ЧИ ТИ БАЧИШ ЦЕ ГОСПОДИ?
Розумію, що всі слова зайві: «все буде добре» – комусь вже ніколи не буде добре, бо їхні діти будуть приходити лише уві сні, «все буде ще краще» – комусь ніколи не буде вже краще, «все відбудуємо» – відбудуємо, але не все, бо життя цілих сімей неможливо відбудувати…
Україна сьогодні наче в тиші суботнього дня, в тиші підняття тіл з братських могил, в тиші, коли закінчились сльози, лишився лише кричущий погляд мільйонів, який нагадує цих ангелів: «Господи, чи Ти бачиш це?»
Можливо, цього року багато хто з нас не відчуває радісного піднесення, але Пасхальна історія цілісна і велична, вона не тільки про божественне, але й про людське життя, вона може промовляти до нас за будь-яких обставин. Христос ще не воскрес, ми в тиші несемо мертві тіла. В цьому стані, для мене важливо бачити, як ніжно ангели підтримують мертве тіло, обережно збираються його покласти, художник наче показує нам, що коли ще Христос не воскрес, коли ще тільки мертве тіло в руках, всередині сум, нерозуміння та розчарування – продовжуй робити прості справи людяності, не відрікайся від її звичайних дій – бережно тримати, віддавати останню шану, пам’ятати, підтримувати. Продовжуючи робити справи людяності, ми зберігаємо в собі божественний образ, тому, можливо, художник показує нам ангелів, а не людей, які це робили - Йосифа з Аримафеї та Никодима.
Згадую жінок мироносиць, що плакали, бо й ми плачемо та йдемо до могил у дворах та садах. Вони хотіли завершити той обряд, який не змогли звершити вчасно – помазати тіло Свого Господа. Кожен пасхальний етап має бути прожитим, сьогодні ми в оплакуванні, але вірю, що незабаром ми почуємо від Воскреслого: «Не плач! Іди і скажи, що Я Живий», а значить останнє слово належить не смерті, а Життю! А значить все те, що сталося з нашими закатованими братами і сестрами це не останнє, що сталося з їхніми тілами! Пасхальна звістка дає нам силу і сенс для людяності, дає мужності нести та підтримувати, бо віримо, що найголовнішу Перемогу вже здобув Христос – перемогу життя над смертю, Перемогу світла над темрявою. Світанок вже скоро!
Христос воскрес!
Матеріал Олени Товянської