Церква за столом. Від пастора
Церква за столом. Не впевнений, що це перше, що спадає на думку, коли ми згадуємо про церкву. Величний храм, численне зібрання людей, здається, більш доречна асоціація, аніж кілька людей, що зібралися перекусити. Остання Вечеря Христа, згадувана та шанована в усіх християнських конфесіях, однак, важко пов’язується з «буденним» християнством, залишаючись мистецьким сюжетом, якому, радше, місце у музеї, аніж у повсякденній практиці. Але у Євангеліях ми часто зустрічаємо такий образ.
Ісус спілкувався з учнями за спільною трапезою, а також розділяв хліб з тими кого називали грішниками. Численні згадки такої спільності ми знаходимо і в Апостольській церкві. Однак, не завжди ми знаходимо місце подібній практиці у сьогодні. Чи не призводить така втрата до збіднення нашої віри та служіння?
Разом з тим, це напрочуд красномовний образ. Він наповнений смислами, що не лише не втрачають актуальності, але є вкрай важливими у часи, коли так бракує єдності та порозуміння.
Образ церкви за столом нагадує нам, що церква це, насамперед, спільнота. З перших сторінок Писання ми відкриваємо, що покликані Богом до спільності. Людина, як це описано у перших розділах книги Буття, насолоджується гармонійним спілкуванням з Богом. Але у цей порядок втручається руйнівна сила гріха, що веде до відчуження та ізоляції. Через Христа ми отримали можливість спільності з Богом Отцем та один з одним. Власне, спасіння про яке говорить Євангеліє має койнонічний характер: «життя з'явилось, і ми бачили, і свідчимо, і звіщаємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й з'явилося нам, що ми бачили й чули про те ми звіщаємо вам, щоб і ви мали спільність із нами. Спільність же наша з Отцем і Сином Його Ісусом Христом». (1 Ів. 1:2-4).
Це також означає, що усі ми, однаковою мірою, є учасниками. Спільний обід підкреслює рівність усіх. У Ранній церкві, вечері любові були місцем зустрічі різних за походженням, віком та положенням у суспільстві людей. Місцем де зустрічалися багаті та бідні, аристократи та «прості». Це також простір, де немає звичного християнам розподілу на клір та мирян. Спільність за одним столом - найдієвіший заклик до загального священства, де кожен є важливим та відчуває прийняття.
Нарешті, останнє нехай залишиться добрим побажанням: щоб церква також була місцем, де ми щирі один перед одним, де християни досить відважні, щоб говорити та почути правду. Простором де цінується гідність та свобода, а також де завжди є місце для непідробної радості.
Валерій Секісов
Пастор ц. Філадельфія, Ірпінь